«Ви не просто допомогли – ви збудували міст»
Президент Ukrainian Voices RC Михайло Дзівіцький подякував бельгійським партнерам і друзям від імені всієї громади.
«З першого дня війни ви були поруч, відкрили свої серця, свої домівки, віддали свій час і енергію, і це дійсно дуже-дуже зворушливо. Я хочу сказати, що завдяки вам тисячі українців знайшли не тільки життя, а й повагу та надію. Ви не просто допомогли. Ви побудували міст між нашими спільнотами».
Дружба, що почалася з допомоги
Вреж Теліміан живе в Бельгії вже 30 років. В Україну він приїздив ще до повномасштабного вторгнення і повернувся звідти 13 лютого 2022 року – незадового до початку війни.
Після 24 лютого він разом із друзями та колегами почав збирати одяг і іграшки для дітей. Допомогу привозив до Брюсселя, де знайомився з українськими родинами, які тікали від війни.
«У мене є друг, я хрещений батько його доньки, яка народилася тут, у Бельгії. Незабаром у них народиться друга донька», – розповів він.
На вечір він прийшов із думкою, що знову везтиме допомогу, а не отримуватиме подяку.
«Я дуже радий бути серед волонтерів, але вважаю, що вони [українці] роблять набагато більше, ніж я, тому що вони звідти й відчули цю війну на собі. Дехто з них повертався один чи два рази, можливо, щоб побачити свою родину та зруйновані домівки – це дуже сумно. Але тут деякі з них знайшли своє щастя, створили нові сім’ї й намагаються влаштувати своє життя в Бельгії».
«Свобода не безкоштовна»
Серед гостей був Марк Демесмекер – колишній депутат Європейського та бельгійського парламентів. Він підтримує Україну з часів Євромайдану, неодноразово їздив із гуманітарними конвоями, а після повномасштабного вторгнення долучався до збору коштів на евакуаційні автомобілі, дрони та інше обладнання.
«Російська війна почалася понад 12 років тому. Я кілька разів їздив в Україну з конвоями й адвокаційними візитами. І став одним із перших у Європі, кого внесли до «чорного списку» Путіна. І я дуже пишаюся цим і донині – бути в «чорному списку» Путіна».
Говорячи про значення підтримки, він додав:
«Я дуже пишаюся, але також дуже вдячний вам. Бо це знак подяки нам, але насправді саме ми, європейці, маємо бути вдячними вам. Ви ставите перед нами дзеркало, адже змушуєте усвідомити, що свобода не дається безкоштовно і що ми також перебуваємо під загрозою. У вас – гаряча війна на лінії фронту, але поле бою – це вся Європа. Гібридна війна також вирує тут, у Європі, але ми цього раніше не усвідомлювали. Ми повинні зрозуміти, що демократія – не безкоштовна, і ми маємо її захищати».
Повернути дітей додому
Бріджит Вільпут долучилася до підтримки України після того, як прочитала матеріал про депортацію українських дітей. Згодом вона стала частиною ініціативи, що займається їхнім пошуком і поверненням, а останні півтора року працює самостійно.
«Я намагаюся максимально з’ясувати, де перебувають діти, вивчаю російські закони. Бо насправді багато що було змінено щодо дітей через російське законодавство». І додає: «Я продовжуватиму, доки діти не повернуться додому і я не зможу обійняти їх».
Підтримка, що передається з покоління в покоління
Для Крістіана Ступа допомога українцям – це частина сімейної історії. Про зв’язок із Україною він говорить як про щось, що триває вже кілька поколінь і продовжується сьогодні. На вечорі подяки особливим моментом стало нагородження його сина, як волонтера, який також долучився до допомоги Україні.
Сам Крістіан підкреслив, що допомога триває попри зміну настроїв і втому суспільства від війни.
«У перший рік у мене не було проблем із тим, щоб зібрати кошти чи отримати гуманітарну допомогу. Зараз потрібно докладати більше зусиль. Люди зайняті іншими речами. Але ми робимо все можливе. І, на щастя, є багато бельгійців, які й далі підтримують Україну. І ми будемо це робити до перемоги».
Він також звернув увагу на людей у залі – як знайомих волонтерів, так і нові обличчя, які долучаються до підтримки українців у Бельгії. «Дивовижно бачити, які це чудові люди, що так багато допомагають українській громаді тут».
Сказати «дякую» особисто
Українка Ольга Мішелот зізнається, що для неї цей вечір став відкриттям. Вона живе в Бельгії понад 15 років, має бельгійське громадянство і сама активно волонтерить. Каже, що прийшла як бельгійка, яка допомагає, але водночас як українка – щоб особисто сказати «дякую».
«Виходить, що в Бельгії безліч волонтерів, які насправді щось роблять. […] Це реально велика сила! І це треба використовувати. І дякую, що організували цей вечір. Тому що подякувати людям – це найменше, що ми можемо зробити».
