Передчуття війни: акція від Ukrainian Voices RC у Брюсселі
Чотири роки тому повномасштабна війна стала новою реальністю для України. Відтоді лютий – найважчий місяць для українців. Психологи називають це ефектом річниці, коли тіло й пам’ять повертають нас у момент травми. Ми знову згадуємо перші вибухи, перші дзвінки, перші рішення. Розпач, страх, невизначеність.
А ще ми часто згадуємо 23 лютого. Останній мирний день напередодні російського вторгнення. Тоді кожен із нас намагався осягнути масштаб загрози, яка неминуче насувалася. Хтось вірив у можливість початку великої війни, хтось – ні. Хтось збирав тривожну валізу, хтось був занурений у щоденні клопоти.
Щоб нагадати самим собі, щоб вшанувати пам’ять тих, кого ми втратили на цій війні, щоб не дозволити світу забути – Ukrainian Voices RC організували акцію «Передчуття війни».
Біля будівлі Ukrainian Voices RC у Європейському кварталі столиці Бельгії вишикувались сотні людей із запаленими свічками. Українці, бельгійці, мешканці й гості міста Брюссель.
Марія й Денис, двоє молодих українців, беруть участь в акції, щоб нагадати європейцям про війну в своїй рідній країні. «Мені здається, що після чотирьох років повномасштабної війни багато хто звик до неї. Часом іноземці питають мене, чи взагалі досі в Україні триває війна», – каже Марія. Денис додає: «У Бельгії багато говорять про війну в Палестині. Я прийшов сюди, щоб зробити видимою війну в Україні».
Елоді – бельгійка. В її школі вчиться багато українців, тож у такий спосіб вона хоче підтримати своїх однокласників. Поруч із нею – Анна. Вона пише дисертацію про українців. «Я просто відчуваю, що дуже важливо приходити сюди й нам, не українцям, щоб показати свою солідарність і нагадати про те, що війна триває вже чотири роки. Мені здається, що це дуже важливо – зберігати увагу до цього поза межами української спільноти».
Серед учасників акції була й американська військова журналістка з українським корінням, режисерка фільму «Херсон: Сафарі на людей» Заріна Забріскі. Останні роки вона живе у Херсоні. За словами пані Заріни, нині війна перейшла в нову фазу – війну дронів, коли лінія фронту розмита, а небезпека відчувається на кожному кроці. «Я це бачу на свої власні очі, тому що я там мешкаю. І бачу ці дрони, які над моєю головою літають. У мене дуже багато друзів загинуло. Вже чотири роки, як Україна в моєму серці. І я також, як і українці, чекаю на перемогу. І робитиму для цього все».
Учасники акції рушили далі, на Гранд-Плас, а свічки, залишені у вікнах будівлі Ukrainian Voices RC, горіли до ранку, нагадуючи про війну в Україні.
Завдяки підтримці міста Брюссель о 19:00 на фасаді мерії з’явився таймер. Поки він рахував години до 4-ї ранку – саме тоді на українські міста впали перші російські бомби, – на будівлю проєктувалися справжні свідчення людей: спогади про тривогу, безсонну ніч напередодні війни, дзвінки рідним, новини, які не хотілося читати. Про те передчуття, яке багато хто пам’ятає до деталей.
«Ми з Луганська, і для нас повномасштабне вторгнення – це було ніби якесь дежавю [Росія окупувала українське місто Луганськ у 2014 році]. Це були такі моменти, коли я не знала, чи нам треба вшиватись, чи можна залишатись. Це був дуже складний емоційний момент», – каже Валерія, уважно спостерігаючи за відліком часу. Вона кураторка й історикиня мистецтва, тож розмірковує і про задум акції.
«Це означає, що щось станеться через оці вісім годин. Рано-вранці щось має статися. Відлік – то завжди в кіно, в літературі, це якийсь тиск. І той тиск, який ми відчували тоді, у ці дні й тижні, поки біля кордону збиралася ворожа техніка, ви ніби передаєте цим відліком. І навіть люди, які не знають, до чого цей відлік стосується, вони підійдуть і спитають, а що це за відлік?»
«А що це за відлік?» – справді спитали невдовзі. Опинившись на головній площі Брюсселя, туристи не зводили очей з годинника.
А це – останні тривожні години в мирній Україні. За мить до початку повномасштабної війни.
